Голодомор - вічна трагедія українського народу
Кажуть, Господь випробовує тих, кого любить. І якщо це так, то ми, українці, чогось таки в Бога варті… Багатовікова історія українського народу – це насамперед літопис життя і смерті народу-великомученика, доля якого була дуже трагічною. Кожен народ має власну історію – глибоку і прозору, або замулену і прикидану, але має, яку створив. Історію нашого народу намагалися і замулити, і прикидати, але, на щастя, ці спроби провалювалися. Бо ніколи, ні в які часи не переводились українці, які припавши вустами до своєї криниці історії, не відчували б могутності її життєдайної, цілющої сили. Але з нашої історичної криниці, починаючи з самісінької поверхні належить вичерпати багато солоної від горя та сліз води.
Сьогодні ми хочемо скликати живих, небезпам’ятних до тих сіл і хуторів, до тих криниць і спільних ям, куди скидали десятками й сотнями виснажені тіла наших з вами батьків і матерів, братів і сестер, дідусів і бабусь. І наскидали їх понад сім мільйонів – єгипетські піраміди горя та мук на родючих чорноземах України.
Це було не стихійне лихо, а зумисно підготовлений голодомор. У 1933 році Сталін, говорячи про підсумки першої п’ятирічки, заявив: «Ми безперечно досягли того, що матеріальне становище робітників і селян поліпшується у нас із року в рік. У цьому можуть сумніватися хіба що тільки запеклі вороги радянської влади» Після такої заяви мало хто міг наважитися висловити іншу точку зору.
Але становище в Україні було катастрофічним. Ще в жовтні 1932 року партійно-державна верхівка прийняла холоднокровне рішення: вийти з кризи шляхом конфіскації запасів зерна у хліборобній галузі. За кілька місяців надзвичайні комісії під керівництвом Кагановича, Молотова, Постишева викачали у селян внутрішні фонди – продовольчий, фуражний, насіннєвий.
Представники місцевої влади організували у селах спеціальні бригади, які вимагали від кожного негайно відвезти на станцію мішок зерна, а в разі непослуху позбавляли волі на десять років. Це був розбій, свідомо спрямований на винищення селянства.
Ми з болем говоримо сьогодні про генофонд українського народу, непоправно підірваний голодомором тридцять третього року. Що ж забрали з собою в могилу ті мільйони великомучеників голодного року? Не тільки те, що вони самі могли сотворити на цьому світі, а й те, що вони так і не передали нащадкам. Зяюче провалля утворилось на місці 33 року в демографічній структурі населення України. Це провалля невідворотно повторювалося потім ще і ще – коли наставала пора народжувати своїх дітей тим дітям, яких вже давно забрала голодна смерть, і дітям цих ненароджених.
Обірвався вічний живий ланцюг поколінь українськогу народу, якого ніколи не шкодувала доля, було завдано удару, якого він ще не знав.
Тож пом’янімо сьогодні мільйони українських селян - жертв одного з найжорстокіших злочинів сталінізму проти нашого народу. Помолімося простими словами, що йдуть від душі, за убієнних голодом.
